Люди OTF: історії сили та підтримки

Денис Бурбела, 30 років

1995 р. н., м. Іллінці, Вінницька область

Денис – “інженер” у всіх сенсах цього слова. Хлопчик, який колись здавав брухт, щоб купити мамі сережки, виріс у фахівця, що працює з технологіями війни.
Людина з технічним мисленням, яка бачить світ через призму схем, кристалічних решіток і алгоритмів, але при цьому має надзвичайно тепле серце. Його суперсила – знаходити причини та логіку: у механізмах, у ситуаціях, у людях. Він не просто “чекає свій час” – він працює із системами так, як інші працюють із реальністю: точно, надійно, глибоко.
Але водночас у ньому живе мрійник, який знає: кожен процес має свій ритм і свою фазу запуску.
Людина сталевих нервів (і що ще скажеш про того, хто сусідить із павуком-птахоїдом), прихильник дисципліни, для якого ранкове миття голови – це своєрідний перезапуск системи.
Попри молодість і драйв, Денис з глибокою повагою ставиться до традицій. Його любов до куті з маком – певно гарно свідчить саме про це.
Кар’єрний шлях Дениса – це історія амбіції та здатності вчитися: від члена команди у МакДональдс до начальника дільниці та інженера-програміста.
Турбота для нього – не роль, а сутність. Його мова любові – вчинки. Сьогодні ці вчинки трансформувалися у захист країни.
Денис знає, як це працює – і робить все, щоб це працювало в правильному напрямку.

Валерій Тарасюк, 22 роки

2003 р. н., м. Радомишль

Валера – сучасний воїн сучасного покоління. У ньому поєднуються дисципліна служби й спорту та мрія про свободу – мотоцикл, далекі дороги, Париж.
У школі найбільше любив біологію, працював садівником, але з дитинства мріяв стати військовим. Звучить як контраст, але ми бачимо в цьому логіку покликання: людина, яка навчилася доглядати за життям, сьогодні захищає його зі зброєю в руках.
Любить тишу, вечір, дощ, чіткий режим і пюре з котлетою :)
Хотів би спробувати себе в маркетингу, але в глибині душі мріє зібрати машину власноруч, навчитися їздити на мотоциклі та побачити Париж.
Суперсила Валери – незламність і сила духу.
У поєднанні з його турботливістю це робить його тим, ким він є – надійним захисником.

Назарій Джугла, 23 роки

2002 р. н., м. Тернопіль

“Моя суперсила – впертість. Моя філософія – карма. Мій десерт – зефір. Мій позивний – Котик:)”
Перед нами – впертий, сильний хлопець, але з позивним Котик, який шанує Термінатора.
Назарій знає напам'ять вірші та історію, але при цьому "тягає залізо" і був вигнаний зі школи ще у 3-му класі (що треба було зробити у 8 років?!). Мріяв стати пілотом, але вже з УБД в рюкзаку та видимим пораненням.
"Впертий романтик", який каже, що ненавидить математику, але життя порахував вірно: совість + карма = правильний шлях. Він не став пілотом літака, як мріяв, але навчився "пілотувати" себе через спорт і втому. Але, як у кожного сильного чоловіка, в Назарія є і слабкості – вареники з гречкою та зефір, який неможливо не купити.
Його суперсила – цікаво розповідати історію. Уявіть: сидить кремезний військовий, п'є чорну каву і захопливо розказує про Римську імперію чи козацькі походи.
Простір і небо – це не лише про мрії Назарія, але й про його сутність – відкритий, сміливий та впертий.
"Він не підняв у небо літак, як мріяв у дитинстві. Але він піднявся над обставинами. Бо для Назарія впертість – це крило, яке не дає впасти, а совість – компас, який не дає збитися зі шляху."

Лілія Горяча, 23 роки

2003 р. н., м. Київ

Кип'яток – це ідеальне ім'я для неї. Вона працювала в Міністерстві економіки, але мріє крутити меблі шуруповертом. Вона – тендітна дівчина, яка в дитинстві хотіла бути космонавтом, а сьогодні професійно володіє зброєю та обожнює чіпси.
Технічна душа. Її «суперсила» – це вміння будувати. І не важливо що: складні таблиці в Excel, шафу з ДСП чи стратегію свого життя. Вона кайфує від самого процесу створення.
Поєднання непоєднуваного. Її смаки, наприклад картопля фрі з морозивом, свідчать про креативність і відсутність страху перед експериментами. Але при цьому є і певні табу: скупчення людей, зайвий шум… Певно тому азійська кухня з усім її «смаковим гаміром» — це точно не вибір Лілії.
З самого раннього дитинства вона не зациклюється на невдачах. Впала? Встала. Працюємо далі.

Денис Смольніков, 35 років

1990 р. н., м. Сватове

Людина, шлях якої міг би зламати багатьох: сиротинець, нав’язана професія, війна, важке поранення і вердикт лікарів: «ходити не будеш». Але Денис не просто ходить – він літає по воді на вейкборді.
Його позивний «Ангел» – не про легкість і невагомість. Це про того, хто рятує і підтримує. Дитяча мрія стати каменярем, щоб заробляти гроші й годувати братів в інтернаті, набула трохи інших масштабів – піклування про людей на полі бою, вибір шляху Захисника.
Суперсила Дениса – "Я можу ходити". Для когось це буденність, для нього – перемога над вироком лікарів. Для нас – це талант – демонстрація жаги до життя та до руху, які надихають. Вейкбординг, попри важке поранення – доказ, який не потребує додаткових коментарів.
Його неминучий “вибір” – бути трактористом – натрапив на справжнісінький бунт. Денис вивчився на ветеринара та харчового технолога, ну а далі його шлях нам вже відомий – військова справа, а саме бойовий медик.
Спілкуючись з Денисом, можна побачити багато його проявів – надзвичайну пунктуальність, прямолінійність, часом категоричність… вам може навіть здатись, що він чимось нагадує Доктора Хауса (не даремно, це улюблений серіал Дениса). Але, дуже швидко ви зрозумієте, що деякі реакції – це відлуння інтернату в людині, позбавленій дитинства. А наступним кроком ви неодмінно відчуєте – тепло, підтримку, турботу та допомогу.
Денис – Ангел зі сталевими крилами. Його тіло знає біль. Але він сам – лише про рух та перемогу.

Олександр Скотенко, 53 роки

1972 р. н., м. Київ

"Ким завгодно, але не військовим". Життя усміхнулося і сказало: "Побачимо".
Перед нами «Борода» – киянин із загартованим характером, народжений у лютому. Живий приклад того, як доля іронізує над нашими планами.
Саша – Людина Вертикалі. Усе його життя – це висота (промисловий альпінізм) та глибина (спелеологія, печери). Він не вміє жити «по горизонталі» – в офісі з 9 до 18. Йому потрібен простір та свобода.
У дитинстві він вивчав китайську мову! Для тих часів це не просто екзотика 80-го рівня, а стратегія з перспективою на пів життя. Він рано подорослішав. Одразу після 10-го класу, коли однолітки гуляли, він заробляв на висотних роботах три мамині зарплати. Так він відчув смак відповідальності. Робота на висоті – це не тільки гроші, це необхідність приймати рішення, які визначають подальше життя. Саме це привело до наступного кроку. Понад 15 років Саша був командиром відділення рятувальників ДСНС України й брав участь у десятках рятувальних операцій – в Україні та за кордоном.
Володаря такої яскравої зовнішності важко уявити любителем матчі на кокосовому молоці. Наш Борода – справжній та брутальний, любить деруни, смажену картоплю і пиво. Але... каву п’є з медом. Це та сама деталь, що видає його м’якість та елегантність. Недарма він мріє знятися в кіно, обирає Тарантіно та слухає безсмертний джаз Армстронга «Let My People Go».
Людина, яка бачила народження цілих епох. Він вчився не боятись падінь у самої Висоти, подружився з темрявою в глибинах печер і бачив війну. Олександр – людина, в якій поєдналися висота, глибина і тиша сили.

Руслан Подчасов, 30 років

1996 р. н., м. Бахмут

Електромонтер за освітою. Митець – за покликанням. «Хімік» – за позивним. Де тут іронія, а де правда – вирішуйте самі. Людина, яка мріяла творити, розпочала свою кар’єру на будівництві, потім працювала тренером в залі, а сьогодні – воює та захищає нас.
Він майже завжди усміхнений. Має декілька поранень, які помітні оку, та безсоння з тривогою, про які складно здогадатися.
Тож, перед нами спокійний, веселий, трохи філософський та 100% естет – Руся. Йому 30, він любить «Живчик», бокс і книжки, від яких навіть найміцніші люди ховають сльози.
Інтелектуал в мультикамі. «Квіти для Елджернона» – його улюблена книга. Це твір про розум, емоції, втрату і відкриття себе. Погодьтесь, це вибір людини з дуже тонкою душевною організацією, яка вміє глибоко мислити.
«Мій дім – у спогадах, моя сила – у концентрації». Я будую себе заново, як місто після битви. Людина, яка втратила місто, але щодня відкриває себе.

Демʼян Дудля, 28 років

1997 р. н., с. Славне, Дніпропетровська область

«Щоб бути королем джунглів, недостатньо просто бути левом. Треба ще вміти готувати Мівіну, мати 4 собак та читати реп». (Майже Гай Річі).
Дем’ян – людина з неймовірною душевною глибиною, тонкою самоіронією та суцільними контрастами. Колишній пожежний інспектор, який крутив суші. Інженер, який пише реп. Чоловік, чиє ім’я Дем’ян означає «Миротворець», але позивний – «Демон».
Справжній «self-made». Його шлях починався з випасу корів у селі за 100 гривень і привів до інженера пожежної безпеки в Дніпрі та монтажником електрики у Варшаві. Він працював сушистом, але найкраще готує… Мівіну ��
Сам себе Дем’ян характеризує так: «Звернув би гори, якби не лінь». Це, звісно, вищий пілотаж чесності. Але хіба це правда? Людина, чий тиждень ряснить тренуваннями та підготовкою до спортивних змагань – у воді та на суші – має повне право іноді «полінуватися». Щоправда, недовго, бо попереду черговий заплив.
Він – інтроверт, який не радіє натовпу, але обожнює свою «зграю»: разом із дружиною оберігає чотирьох собак та чотирьох котів. Меланхолік, який любить вечірній дощ, та справжній Творець, який бачить риму в житті й відчуває музику в повітрі.
«Невизнаний геній комунікації» ще з дитинства. Обов’язково розпитайте його про історію з медом – коли маленький Дем’ян намагався попередити дорослих про витік, але світ його не зрозумів. Можливо, саме тому він почав писати реп – щоб нарешті бути почутим правильним чином та зрозумілими словами.
Мрія – бути почутим. Суперсила – «Воскресати з попелу».

Вадим Федоренко, 36 років

1989 р. н., м. Київ

«Київський Спартанець» – людина дії, а не теорії. Він не закінчив університет, бо життя – це рух, а не лекції. Його позивний – Люк. І він цілком спокійно може бути і Люком Скайвокером, і Люком Бессоном.
Що спільного у Люка, Бессона та Скайвокера, запитаєте ви? Зайдемо здалеку. Вадим може виточити деталь на станку, вибити дур у спарингу і вишити хрестиком візерунок. Точність, багатогранність, сміливість, наполегливість, фокус та терпіння. Універсальність – це його зброя. Витривалість – щит та захист.
Люк – лаконічний та чіткий. Люк – людина-рух.
Його філософія проста і дієва: «Бачу ціль – не бачу перешкод». Він не визнає помилок, а сприймає їх як досвід. Він – екстраверт у діях, але інтроверт у почуттях, про що свідчить його тендітна історія кохання з дружиною Ніною.
Схильність до рішучих дій можна було побачити вже в дитинстві: у 2 роки він викинув дідові помідори з балкона, а у 10 – продав бузок і купив солодощі.
Вадим універсальний, але з забарвленням вишуканості. Так, гречка та смажена картопля з беконом – це про «паливо» для м'язів, але його «коронна страва» жульєн – це вже про тонкість смаку.
Брутальність поєднана з терпінням, наполегливість – з далекоглядністю. Універсальність – це не про запальний характер. Це про стратегію і гру в довгу.

Роман Гавриляк, 35 років

1990 р. н., м. Дрогобич

Перед нами – Аскет-Гедоніст. Спокійний. Надійний. Людина, яка вміє поєднувати простоту й якість життя без зайвого шуму.
З одного боку – гречка, бебі-морква, намет, гори. З іншого – школа люксового сервісу (Intercontinental), гірке еспресо, комбуча і спокійне прийняття хаосу Нью-Делі.
Роман бачить нюанси й картину цілком. Недарма його манить висота – гори, параплан, простір, горизонт та можливість бачити «малюнки» життя з висоти пташиного польоту.
Він – волелюбний мандрівник. Колишній менеджер готельно-ресторанного бізнесу, який зрозумів: його справжнє покликання – повітря, вершини і власний ритм.
Спокій, чесність і дім – цінності, які він оберігає і захищає.
Його любов до гречки – це не про їжу. Це про вміння знаходити радість у простому, тримати баланс і не втрачати себе серед складного.
Якби ви запитали Романа, який він, відповідь була б проста: «Люблю холод, собак і гречку з яблуками. Мрію про Індію, але захищаю Україну».

Наталія та Ігор Гаврилови

с. Хухра (Сумщина) та м. Кривий Ріг

Неймовірна пара – «Змія» і «Змій». Вони – ідеальний приклад єдності протилежностей. Вона – Зима, він – Літо. Вона – вечір, він – ранок. Вона – Лікар, він – Воїн. Але разом вони – «довершений пазл».
Наталія народилася взимку, любить холод і синій колір. Офіцер тактичного рівня, лікар. Її шлях – від педіатрії до військової медицини. Це людина, яка не знала іншої роботи, крім служби (якщо не рахувати роздачу листівок у юності). Її девіз дієвий: «Працюй – танцюй». Це про титанічну працю, яка врешті приносить результат – свій переможний танець. Вона любить вечір і тишу. Її невидима сила – це гнучкість. Наталія вміє знаходити підхід до будь-якої людини, хоча відновлюватися їй найважче саме через необхідність великої кількості спілкування.
Ігор. На відміну від Наталії, Ігор любить літо, спеку, ранок і зелений колір. Має 5 військових спеціальностей! У минулому – аніматор, гірник, категорійний менеджер. Він уміє все: від кодингу до компактного пакування сумок. Його історія про поїдання пасок у підвалі під час обстрілу – це яскравий приклад стійкості та вміння використати час із користю. Його слово – «Впертий». Але це та сама впертість, яка породжує терпіння і спокій.
Коли Наталія та Ігор разом – відбувається магія балансу. Вона лікує, а Він захищає. Він прокидається з посмішкою, а вона активізується ввечері. Вони «чергують» добу, оберігаючи свій світ 24/7.
Для Наталі улюблене місце – це дім. Для Ігоря його дім – це вона.
Це пара, яка прикриває одне одного. Вона – мудра Змія, яка знає ціну життя. Він – сильний Змій, який вперто йде вперед. Їхня сила там, де вони разом.

Ілля Герасименко, 36 років

1989 р. н., м. Київ

«Попривсе». Це не слово – це спосіб жити.
Ілля – людина витримки, вогню і чорного гумору. Майстер ремонту всього: техніки, ситуацій і себе самого. Людина, яку життя перевіряло не раз і не двічі – і щоразу отримувало відповідь.
Його шлях – це серія крайнощів: від маркетолога до воїна, від фаєр-шоу та хуліганських витівок до захисту життя інших, від мрії бути травматологом – до постійних зустрічей з ними вже по інший бік столу.Його суперсила – витримувати. Біль та невизначеність. І посміхатись навіть тоді, коли нестерпно боляче, коли попереду – чергова операція. Кількість втручань давно перестала бути цифрою. Вона стала фоном життя.
У дитинстві він падав з мостів, ламав пальці, підпалював пожежні частини й катався на ванні сходами. Його не вбила навіть блискавка – вона вдарила за метр. Здавалося б, що за напасть. Насправді – характер. Предмет, який він ненавидів у школі – «Охорона життя», – наздогнав його в дорослому віці. До поранення Ілля буквально займався охороною життя: свого, побратимів і нашого з вами.
Він мріє керувати літаком. І хоча зараз його «політ» – це потяг в напрямку гір, це все одно про бажану висоту.
Його невидима сила і спосіб впоратися з болем – фізичним та душевним – його гумор. Сміятися над болем, над собою, над абсурдом – це не втеча. Це стратегія виживання. Кава з огірком на сніданок – ще один доказ того, що правила існують не для всіх.

Денис Сторожук, 37 років

1988 р. н., м. Донецьк

Міцний, справжній, веселий, сильний, винахідливий, добрий, упертий… Надзвичайно багатогранна електростанція життєвої енергії. Або це цілком могли б бути слова самого Дениса: «Моя кава – з перцем. Моя воля – з Маріуполя. Мій принцип – не здаватись».
Денис народився в Донецьку, жив у Маріуполі, вчився у Хмельницькому. Його географія – це мапа української сили. Це людина, яка після служби змінила 6 робіт за рік, що свідчить про шалений пошук себе і неготовність сидіти в очікуванні манни з небес.
Людина-Скеля. Його слово – «Не здаватись». Це не просто гасло, це його реальність. Коли він зламав руку в 7-му класі, його лякали, що він буде слабким. Але дзуськи! Сьогодні одне з його захоплень – кросфіт.Денис любить лагодити та створювати – наприклад, робити нові меблі зі старих. Це більше, ніж ремонт. Це рятування уламків минулого та побудова з них нового, функціонального майбутнього. Певно, те саме він робить і зараз – зі своїм життям після служби.
Його суперсила – «уявляти смаки та втілювати їх у стравах». Справжній талант шеф-кухаря! Але без усіляких витребеньок на кшталт піци з вишнями. Погодьтесь, це кулінарне збочення для людини, яка обожнює голубці.
Маріуполь. Це місто любові та сили Дениса. Може тому він любить аромат хліба та моря. Ці два аромати, сплітаючись один з одним, по суті, і є ароматом мирного міста. Мирного Маріуполя.

Максим Грінченко, 41 рік

1984 р. н., м. Новомиргород

«Я не відчуваю запахів, але відчуваю ритм життя: будую домівки, вишиваю мікросвіти та граю рок».
Це справжній «самородок». Має лише середню освіту, але опанував понад 40 напрямків у будівництві. Це людина-оркестр, яка вміє «з нічого зробити щось».
Максим зовсім не відчуває запахів. Тому його світ будується на інших відчуттях: смак, звук та дотик. Це зелений чай з молоком та сіллю, ритм барабанів, шорсткі стіни, гладка плитка та тонка вишивка.
Можливо, саме ця особливість і штовхає Максима до пошуків та відкриття краси світу. З 16 років він на будівництві, а все життя шукає естетику – у малюванні, музиці, природі.
Уявіть руки будівельника з 25-річним стажем. А тепер уявіть, що ці руки вміють вишивати хрестиком розміром в 1 мм! Це потребує терпіння, фокусу та неабиякої гнучкості.
Через відсутність нюху він шукає яскраві, навіть дивні смаки. Солона карамель з лососем? Так. Чай з сіллю і молоком? Цікаве поєднання. Це його власний спосіб відчувати світ «на смак».
Змалечку Максим мріяв літати, але став «пілотом» на землі – керує процесами будівництва. Проте любов до висоти та неба нікуди не зникла. Його улюблений синьо-голубий колір – це відлуння мрії про Норвегію з її звивистими фіордами та скелястими берегами.
Якщо десь зранку ви зустрінете Максима з кавою та цигаркою – будьте певні: саме з цього починається його день. І, певно, саме в цю мить Максим подорожує десь у своїх думках між фіордами Норвегії, збираючи день попереду – як простір, у якому можна жити.

Михайло Мухинський, 35 років

1990 р. н., м. Ніжин

«Моя суперсила – це вміння перетворити будь-який "факап" на епічну історію. Навіть коли висиш над прірвою на одних руках».
Перед нами – «Творець вражень» із древнього Ніжина. Географ за освітою, який знає, як в’язати вузли та орієнтуватися на місцевості. Але в душі – Актор, який ще в дитинстві влаштовував платні вистави з Альфом і Томом за шматком шиферу. На телеекрані ви Мішу поки не побачите, але повірте: він – головний режисер та суперзірка власного життя. Талановитий шукач пригод і геніальний оповідач.
Міша – справжній гастрономічний бунтар. Він може спокійно їсти кавун з оселедцем або пиво з шоколадкою, ламаючи всі кулінарні стереотипи.
Його витривалість та непохитність – це вже легенда. Історія про те, як він висів на руках під парапланом на висоті пташиного польоту (бо інструктор забув його пристебнути!), вдало приземлився, викурив цигарку і… полетів знову, аби здійснити мрію – таку історію не забути. Там, де в інших підкошуються ноги, Міша спокійно йде далі.
Зараз Михайло відновлюється після поранення. Його терапія – це формула: Рух + Швидкість + Дія. Його зброя – Гумор. Його сила – Гнучкість. Він не ламається, а маневрує, як пілот швидкісного боліда. Він шукає нові вектори життя, де неодмінно знайдеться місце для його «домовика Інокентія» та нових, ще більш епічних історій.

Сергій Острінський, 41 рік

1984 р. н., м. Обухів

Життєлюб зі сталевим стрижнем. «Впертість – це мій двигун. Рішучість – мій шлях».
Сергій – любитель парадоксів. Вступити на IT без знання математики (це ж треба мати таку нахабність і впевненість!) та відкупитися від армії в юності, щоб свідомо стати Воїном у зрілості.
Гурман, який любить віскі з хамоном, і естет, якому до душі венерина мухоловка. Це ветеран на протезі, який знає ціну словам і вчинкам, живе емоціями, а не речами, і понад усе цінує рішучість, сміливість та людей поруч.
Всупереч пораненню Сергій постійно освоює нові навички: плавання, футбол, штовхання ядра… Що далі? – запитання, яке його не лякає, а рухає вперед (а ми сподіваємось на 2км у відкритій воді влітку 2026)
Він готує абсолютно все, крім тіста. Ідеальний стейк, морепродукти, хамон під віскі — будь ласка. Борошно? Ні. І це, зрештою, лише тішить: хамон і морепродукти не потребують зайвих вуглеводів.
Улюблена квітка — венерина мухоловка. Хижа. Небезпечна. Цікава. Це вам не фікус. Це характер.
Характер. Рішучість. Вміння брати відповідальність. І кулінарний талант. Ні, це не вигадка — просто Сергій.